Дмитро пов’язав своє життя з прикордонною службою у 2012 році не випадково, адже його батько і дідусь – теж прикордонники.

Наразі він єдиний, хто служить, адже старші вже на пенсії. Але і досвід тепер Дмитро вже може передавати сам. Колись він заступав у прикордонні наряди з паспортного контролю, огляду транспортних засобів. Нині вже військовослужбовець з позивним «Симон» обороняє країну. Початок повномасштабного вторгнення зустрів якраз на службі та додому попав тільки через півтора місяці – коли російські загарбники відійшли від Києва.

Далі «Симон» поїхав посилювати білоруський кордон. Після ротації відпочив і зараз вже охороняє ділянку кордону з країною-агресором – російською федерацією.

Коли є можливість – обов’язково спілкується з батьками, щоб не сильно переживали, а бабуся інколи передає пиріжки, зроблені для онука з любов’ю.

А поки несе службу – графік напружений, обстановка бойова, літають дрони, ракети, потрібна постійна концентрація, але каже: «Треба, то треба – бачите, яка обстановка в Україні, треба захищати її».